Влада - ідеал приматів

Que persianas corrijan la aurora (с)

[sticky post]Конституційний закон про постійні відкриті вибори та референдуми
navigator
chita_i
(Відомості Верховної Ради України)

Скорочення:


ВР - Верховна Рада України.
Обраний – президент, депутат, суддя, адміністратор, обраний по цьому закону.
Відповідальний – один з чотирьох громадян, обраних зборами громадян дільниці, для ведення бази даних дільниці та сайту дільниці.
Комісія дільниці – громадяни, обрані зборами громадян дільниці, для рішення всіх питань виборів на дільниці.
Комісія області - громадяни, обрані з'їздом Віповідальних області.
Комісія з'їзду Відповідальних України - громадяни, обрані Всеукраїнським з'їздом Відповідальних.




Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Стаття 1.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНУ

1. Народ України має право і обов’язок силою, зі зброєю в руках скинути всяку владу, яка намагається змінити, відмінити, не виконати, ігнорувати, обмежити на будь-який термін «Конституційного закону про вибори та референдум» або ввести надзвичайний стан з зупинкою дії цього закону без потреби.


2. Закон про вибори є один для всіх виборів та референдумів на всіх рівнях. По цьому закону обирають президента, гетьмана, депутатів, суддів, адміністраторів (голову міста, району, області тощо).

3. Вибори є відкритими і кожен виборець може бачити результат свого чи будь-чийого волевиявлення на сайті виборчої дільниці та самостійно перевірити результат з будь-якій дільниці.

4. Вибори є постійними і кожен виборець може змінити свій вибір раз в місяць якщо побачить, що обраний нею(ним) кандидат діє не так як обіцяв(ла) і як того хоче виборець. У випадку коли кількість голосів що мав цей Обраний зменшиться до рівня менше ніж 50%, Обраний автоматично перестає бути Обраним на дільниці або ряді дільниць. На всіх дільницях Обраного починаються нові вибори.

5. Вибори є конечними, бо кандидат який набрав більше 50% голосів, стає обраним без присяги, чи будь-якого підтвердження, і його(її) власний паспорт і публікація на сайті(ах) дільниці(ь) є достатнім підтвердженням його(її) обрання.

6. Вибори є демократичними, бо партії висувають претендентів нарівні з іншими організаціями та громадянами і борються за виборців.

7. Закон діє на всій території України і не може використовуватися сепаратистами для розділення України, зміни державної мови або устрою держави тому що питання території, державної мови та устрою держави Україна може вирішуватися тільки Всеукраїнським референдумом.

8. Закон діє і під час воєнного або надзвичайного стану. Закон не діє на окупованих та на прифронтових територіях.

9. Зміни, розширення та скасування цього закону можливе тільки ¾ від складу ВР, подальшого підтвердження референдумом з 2/3 голосів від суми всіх виборців і вступають в дію після обрання нового складу ВР і затвердження нею цих змін.

10. Гарантований термін прав Обраного пів року. Загальний термін Обраного до 4 років. Неперервна кількість обирань кожного Обраного не більше двох. Після двох обирань кожен Обраний має перерву 4 роки і потім знову може обиратися.

читати далі Collapse )

Вперше запропонований 26 грудня 2013 р. Сьогодні 9 квітня 2014 року.

FaceBook, Robin Fishur, у "день тиші", субота, 24-10-15
navigator
chita_i
Якби блокбастери знімали в Закарпатті. Короткі версії.

Хоббіт, або на Говерлу і назад

Хоббіт

Недалеко од Ужгорода за Перечином є невеликоє село Зарічево. Там все було тихо і дуже мирно. Жили там добрі зарічани, які ходили на гриби і радувалися життю. Жив серед них хлопіць Женя, який все мав даякоє новоє хоббі. То вун марки збирав. То етикетки од жвачок Турбо. Тому його вшиткі зачали називати Хоббіт. Женя був невисоки і худий. Жив Хоббіт сам у малів хижі і рідко запрошував когось до себе у гості, бо ся бояв, ош дако вкраде його колекції. Лем бувало ош до нього заходив його цімбор Федак з Ужгорода, коли йшов на гриби до Великого Березного. То ся стало і цього разу…
Хоббіт сидів у неділю на улиці на лавиці і позерав, як жіночки йшли з церкви. Ніжноє весняноє сонце гріло Хобітови писок, об чого вун почувався щасливим. Хоббіт ужек упив другоє пиво і думав йти за третім, як до його двору під’їхав його цімбор Федак. Федака не мож було назвати худим й се давало йму можливість упити бульше од вшитких. Вун ходив у сірій куртці і постійно розносив п’яних цімборів дому. Тому його називали «Федак-чарівник», вадь «Шоні Сірий».
Шоні Сірий подойшов до Хобіта:
- Йоу, як ся маєш?
- Одпочиваву. А ти як? Суть гриби?
- Ніт. Ушитко обійшов-ім і никус нич. Даш води ся напити?
- Айно.
Хобіт пушов до хижі за водов. А Шоні Сірий тим часом утягнув з жеба перманентний маркер і написав на капурі малими буквами, ош «туй був Шоні». Дале ми узнаємо, ош то не було просто так і йсе був таємний знак. Айбо вшитко по порядку.
Хоббіт приніс Шонійові води і тот ся напив. Пак утер руков писок і запитав Хобіта:
- Будеш дагде нись йти?
- Де до фраса? Ужек упив-ім і за руль не сяду. А завтра на роботу не треба, бо у нас на заводі шатдаун на два тижні. То буду лем собі вино цицяти.
- Файно, ош маєш два тижні отпуска. Може ся дашо цікавоє стане.
- Туй нигда нич цікавого ниє.
- Нигда не кажи нигда. Мушу ужек йти, бо маву ше на базар зайти розсаду купити. А ти позерай навколо. Може ся штось і стане файноє.
- Туй нигда нич ся не стає…

Гості

Хоббіт сидів ввечері у хижі, позерав телевізор і думав, што робити дале. Вун ужек нись упив чотири пива і пиво ся закончило. Мож було пуйти у генделик і купити пива. Вадь у пивницю за вином. Йсе була дилема, яку вун мусив рішити. Роздуми Хоббіта перервав стук у двері. Хоббіт никого не чекав і дуже ся зчудував. Спочатку вун рішив, ош никому не одкриє. Айбо у двері зачали дуркати ногов. Мусай було отворити. Хоббіт устав з дівана і пушов отворяти.
Не устиг Хоббіт отворити двері, як до хижі увірвався незваний гість. Вун був невисокого росту. Мало небритваний і у гУні. З порогу гість зачав говорити:
- Добридинь. Як ся маєш?
- До того, як ісь подуркав у двері, то було май файно.
- Но перебач. Увидів-ім тайний знак на капурі і зайшов-ім. Я Василь з Великих Лучок. Маєш дашто упити?
- Я – Хоббіт. Хочеш воду?
- Мачка най тти воду п’є. Маєш вино даякоє?
- Ізабелу.
- Най буде. І шовдаря наріж, бо мало ся змучив у електичці.
Од такої наглості Хоббіт мало не скам’янів. Айбо вун був порядний заричанин і не міг угнати гостя просто так. Лем кидь той ся напиє і дашто глупоє уповість. На ватних ногах Хоббіт пішов у пивницю за вином. Єдиноє, што його мало веселило – ош дилему з пивом і вином вирішено.
Не устигли вни упити по погарчику вина і закусити шовдарьом з в’єтнамської свині, як у двері ізясь подуркали. Хоббіт аж пудскочив. Василь лем хитро на нього побзерав і вказав руков на двері, оби той отворив.
На порозі стояли ще двоє у гУнях.
- Добрий вечур. Ми Федя і Пішта з Великої Доброні. Ми не опоздали?
- Думаву, ош опоздали.
- Но най бде і так. Ми доженеме.
Нові гості отодвинули Хоббіта набік і зайшли до хижі. Файно поставленими носами вни одразу учули запах вина і шовдаря і пройшли у перенню комнату. Хоббіт лем ся усміхнув і пішов за новими погарами.
Не устигли нові гості щикнути од поприги, якою заїдали солонину з вином, як у двирі ізясь подуркали. Хоббітови ужек було все рівно і вун пішов отворяти. На улици стояли нараз десять чабанів в гУнях.
- Добрий вечур. Ми не опоздали?
- Опоздали!!!
- Но нич. Доженеме. Давайте ся знакомити. Іштван і Лоці, Дюрі і Мішо, Дюси і Дюло, Іван і Стьопа, Йончі і Вова.
- Йтак вас не запомню.
Гості пройшли до передньої комнати, захопивши на ходу погари на вино.
Но йсе ся зачала п’янка. Хоббіт лем устигав у пивницю бігати за вином. А шовдарі і пикниці вшиткі вже були на столови.
І туй у двирі ізясь подуркали. Хоббіт якраз розповідав історію, як вун проводив інвентаризацію і дуже не хтів йти отворяти. Айбо мусай. Вун пушов до двері і отворив. На порозі стояла циганка Ілдика з Радванки. Вона йшла на електичку і почула, ош у Хоббіта весело. Подумала, ош не гріх зайти і дашо попросити. Побзеравши на Хоббіта вна почала до нього затягувати свою пісню:
- Добр-и-ий ди-инь. Не дасте ма-а-ало дашо пару гри-и-ивень? Маву двайця-я-ять діточ-о-о-к і не маву што їсти-и-и-и.
- Іди у гузицію!
Хоббіт зачинив перед циганкою двері і побіг дорозказати історію про інвентаризацію.
Йсе була моцна п’янка…

У подорож

Ранок. Хоббіт лежав межи міхами з крумплями, які збирався посадити пуд час отпуска. Сонце безжально світилу му у голову, вивітрюючи останні залишки вологи з роту. Од того губи Хоббіта були стягнуті ги у курки гузиця. Хоббіт отворив єнно око і нараз закрив, бо сякого яркого світла він не міг витримати. Голова ся так розкалувала, гиби у нів сто циганів кували подкови коням. Було такоє чуство, гиби у рота насрали і насцяли не лем мачка, а й пес, кінь і дві зебри. Хоббіт вирішив ще трохи полежати, оби нараз не умерти. Айбо сонце робило свою роботу і сегінь мусив почати рухатись у тіньочок. Крок за кроком він просувався у бік хижі, мріючи про погарчик вина. Він просто не помнив, ош вшиткоє вино вчора упили.
У хижі його чекав сюприз. Побиті погари, розіллятоє на подаментови вино, шкурки од солонини і квашених огірків у горшках з гераніями на подоконниках. У кріслі сидів Шоні Сірий. Він позерав на бідного Хоббіта і улибався. «Лем у казках», повів Шоні Сірий.
- Што лем у казках?
- Лем у казках гості за собою убиравуть. А у життю сам мусай за ними вшитко мити.
- Што вчора було? Нич не помню!
- Були учора у тебе чабани з-пуд Говерли.
- Якої Говерли?
- Ти чинь вшитко забув?
- Нич не помню. Маєш даякоє вино, оби ми стало легше?
- Ніт. Маву коняк ужгородський. Вуйко ми працює на заводі, то ми все принесе у пляшці од кока-коли.
- Давай!
Хоббіт приклався до двохлітрової пляшки коняку і з кожним ковтком до нього ся вертала пам’ять.
- А нашто вони приходили?
- То я їм подав знак.
- Нашто?
- Вни йдуть у далеку путь до Говерли. І мусай мати даякого шіковного.
- А нашто їм тота Говерла?
- Се нащадки старовинного роду чабанів, які пасли вівці пуд Говерлою ще до всесвітнього потопу. Айбо якось прийшов на їх землю мадярський чабан. Тот чабан був злий ги дракон. Айбо не тому був злий, шо мадяр. А тому, шо просто злий. Так його і прозвали Шаркань, што по мадярськи значить Дракон. І тот Шаркань угнав вшитких чабанів з-пуд Говерли. І розбрелися вни по цілому Закарпаттьови. Дахто жиє у Великій Доброні. Дахто у Лалові. А головний їхній Василь жиє у Великих Лучках. Вчора йому єнна циганка на ГІДови уповіла, ош час прийшов. Ош мож йти угнати Шарканя, забрати свої вівці і дале позерати по пів року на нічноє небо у Карпатах.
- А нашто їм я?
- Но тать оби було з кого ся посміяти. І за пивом у магазин одправити. Тому збирайся у дорогу. Доїдеш електричков до Ужгорода. Вни тя там зустрінуть і пересядете на маршрутку до Мукачева.
- А як я не хочу нигде йти?
- Но то вни йше раз прийдуть у гості. Лем на цілий тиждень.
- Розуміву. Збиравуся.

У подвалах Середнього

У дорозі до Ужгорода не відбулось нич цікавого. Ковбойсмька електрчка опоздала на пув гОдини. Хоббіт устиг упити пиво, од чого його здоровля і настроєніє поліпшилися у двадцять п’ять раз. Вун сів у вагон і зібрався поспати. Електричка рушила і туй Хоббіт зачав переживати. Він не міг вспомнити, чи уключив телевізор з розетки. У сяких важких роздумах він доїхав до Ужгорода і даже хотів ся повернути на ців же електричці назад. Айбо на перонови його чекали нові друзі. Вни ужек поправили здоровля і голосно розказували анекдоти. Хоббіт зрозумів, ош телевізор зачекає до його повернення.
- Як ся маєш? – спитав Василь
- Уже ліпше. А ви як ісь те ся маєте?
- Дубрі. Маєш гроші?
- А што?
- Нич. Ми потратили на пиво і не хватає нам на маршрутку до Мукачева.
- У мене теж мало.
- Но то бдеме просити марштурчика, оби нас повіз так.

Вни пушли на автовокзал і зачали проситись до маршрутчика. Айбо тот був невблаганний і сказав, ош довезе їх лем на кулько мавуть грошей. Порахувавши свої фінанси мандрівники зрозуміли, ош їх довезуть лем до Середнього, а дале прийдеться йти пішки. Василь подумав мало і сказав:
- Йсе навіть ліпше. Маву цімбора в Середньому. Іван Іванович. Робить главним технологом на винзаводі. Може нас завести у винні подвали. Вина ся напробуєме.
Компанія радо поддержала таку ідею і позалазили у маршрутку.

В Середньому Василь повів вшитких прямо до винзаводу і на проходні позвав свого цімбора, з яким вни разом служили у Казахстані. Цімбор радо зустрів ушитих і повів на екскурсію по пивницях. Йсе було ги у казці. Холодні пивниці. Вино білоє. Вино челленоє. Вино ружеве. Сладкоє. Сухоє. Всякоє.

(Туй зробиме паузу, бо авторові так ся захтіло вина, што мусив піти собі мало упити.
...
Упив. Мож продовжати.)

Пройшовши дас тридцять бочок, компанія ужек даже забула про Говерлу і Шарканя. Василь із Іваном Івановичом згадували, як вни у Казахстані перед дємбельом крали радіатори в часті і продавали місцевим. Компанія смівучись перейшла до наступної бочки і туй Хоббіт зрозумів, ош мусить збігати у туалет, бо од сміху могла статись біда.
- Іван Іванович, а де туй мож попішкати?
- Адде туй. Йдеш по коридору до конця і пак наліво. Пройдеш три повороти направо і завернеш у четвертий. Пак зліва через двадцять мертів поворот наліво і пак прямо. В конци коридору буде бударь. Там можеш попішати.

Хоббіт танцюючою походкою побіг глядати туалет, на ходу коментуючи дорогу: «Три направо. Два наліво. Тридцять метрів. Стіна. Поворот наліво. Тепирь лем направо. До конця коридору. Дорога ся розходить у два боки. Який вибрати? Йуй, як сцяти хочу! Вправо!. Тупік. Назад. Наліво. Знову наліво. Два повороти напрво. Тупік.»

І туй до Хоббіта прийшла думка, од якої вун нараз протверезів і перехтів сцяти. Вун ся заблудив у кілометрових винних подвалах.

Хоббіт стояв у темному коридорови і згадував дорогу, якою вун біг. Айбо нич не приходило йому у голову. Од сього вун зачинав ся бояти за своє будущєє. Знову підступно виникло бажання сцяти. Подумавши, ош нико його ітак не видить, Хоббіт попішав у углови. Од сього його настроєніє ся поліпшило і голова стала думати майчітко. Хоббіт згадав, ош колись у дєтстві ходив на спортивноє орієнтірованіє і зачав думати, як мож ся орієнтувати у замкнутому пространстві. Провіривши всі кармани, вун увидів, ош у нього є зажигалка за шість гривень і швейцарський ножик, який чому подарили на роботі.
Не густо, - подумав Хоббіт і почав рухатись по коридору, мацаючи стіни.

Хоббіт так довго ходив по подвалах, што вже не муг уповісти, день на улици, чи ужек ніч. Вун вже думав, што побував у вшитких тупіках і знає вшиткі коридори. Хоббіт не іспользовав за жигалку, бо думав, ош його очі привикнуть до темноти і вун буде дашо видіти. Ай де там. Було темно, ги у негра у гузиці і Хоббіт мусив йти напомацки. Раз чи два йому ся виділо, ош в конци коридора було світло. Айбо то було лем його воображеніє.

Змучившись Хоббіт присів пуд стінов, оби мало одпочити. Вун вспоминав свою маленьку хижку і дав собі слово, ош як ся убере з підвалів, то нигда більше не буде пити. Права рука опустилась на землю і Хоббіт відчув у руці штось малоє і круглоє. Запаливши світло вун увидів, ош тримає у руці стару дуґовку до бочки. На нів було штось написано. Айбо і не по чеськи і не по мадярськи. Хоббіт зрозумів, ош йсе даяка антикварна дуґовка.
Но! Супер! Зачну колекціонувати дуґовки!
Хоббітови стало веселіше од мислі, што він зачне збирати дуґовки до бочок і пляшок. Вун сидів і у любувався находкою, поки за жигалка не нагрілась і не обпалила пальці. Вогонь згас, айбо у Хоббіта у очах дале стояла картинка з дивними надписами на дуґовці.
Ко і для чого зробив сякоє чудо? Мож подумати, ош вона чарівна – подумав Хоббіт.
Вун даже не подозрівав, ош наскільки вун близький од істини.

Хоббіт посидів ще мало і, одчувши прилив сил, піднявся і пішов дале шукати вихід.

Смуглов

Хоббіт помале йшов по коридору, все думав учи про свою находку. І туй вун учув з-за угла, як кось го позвав:
- Товаріщь!
Од страху гузиця Хоббіта так ся зжала, што у дірку не могла би пролізти даже молекула.
- Ко туй????
- Товаріщь! Єсть закуріть?
Почувщи про цигаретлики, Хоббіт ся розслабив. Злі духи би не просили закурити.
- Нема. Я не курю. Айбо маву зажигалку.
- Да нєт. Зачєм мнє зажігалка, єслі нєт сігарєт.
- Мож чай покурити.
- А єсть чай?
- Ніт.
- Ну вот.

Хоббіт задумався, що ще можу покурити, кідь ниє сигарет і чаю. Айбо нич не приходило у голову.

- А ви ко? – спитав Хоббіт
- Я? Даже не знаю уже. Когда-то я бил начінающім геологом. Звалі мєня Сєргєй Владіміровіч Смуглов. Прієхал із Лєнінграда на практіку в 1979 і заблуділся в етіх пєщєрах. С тєх пор ні разу нє відєл нєба.

Хоббіту стало мало не по собі, коли вун подумав, ош теж так може заблудитись, як сись мацкаль і ходити десятками років по подвалах.
- А ви давно заблуділісь?
- Недавно. Пили-сьме вино і я ся заблудив.
- Ясно. А я еще потєрял очєнь важную для мєня вєщь. Вєщь, раді которой я і полєз в еті пєщєри.
- Яку?
- Волшебную пробку.
- Яку сяку волшебну пробку? – Хоббіту стало мало жарко і він намацав дуґовку у жебі.
- Волшебная пробка. Єслі ей закрить бочку, то в бобчкє нікогда не закончітся віно. Ви нє відєлі случайно?

Хоббіт мало не подскочив, розумів учи, ош у нього з чарівною дуговкою вже нигда ся не закончить вино.
- Но. Йсе якась казка. Не буває такої дуґовки.
- Мнє нє нравітся тембр твоєго голоса. Очєнь уж ти взволнован. Давай-ка ми провєрім твоі кармани.
- Нич я не взволнован. І ниє чого лазити по моїх жебах.
- Виворачівай кармани! Я тєбє нє вєрю!

Смуглов придвинувся до Хоббіта і зачав пхати до нього свої руки.

- Забери свої шарпантьови, - криктув Хоббіт.
- Отдай пробку!
- Так тти дораз отдам, што ся посереш!

Айбо Смуглов не зупинявся і ліз до Хоббітових жебів.

- Бога тти того мацкальського! – крикнув Хоббіт і копнув Смуглова по яйцях.

Від удару Смуглов заскавучав ги пес і зачав скакати на п’ятках, оби яйця перестали боліти. Скориставшись паузою, Хоббіт рванув по коридору. Страх, ош у нього заберуть чарівну дуґовку додавав йому сил і вун летів по подвалах. Хоббіт біг і чув, як у далині затихають воплі Смуглова. Дале і дале біг Хоббіт по прямій і скоро увидів, як у конци коридора блиснуло світло. Вихід. Змучений Хоббіт убіг на улицю з холодних пивниць. Врятований!

У гостях у ведмідя Бьорна.

Хоббіт помале звик до сонця і почав позерати, де вун є. Зліва гора. Справа дорога. Прямо – пост ДАІ. Хоббіт зрозумів, ош виліз із пивниць ужек у Мукачеві. Обсталось йому лем найти своїх цімборів-чабанів. Йсе не було важко, бо вни казали, ош переночувуть у свого колеги Ведмідя. По настоящому його звали Степан Степанович Горват і вун робив бухгалтером у МРЕО. Яйбо як навечур ся напивав водки з бьорном, то ревав вночи, ги Ведмідь. Того вшиткі го називали вадь Ведмідьом, вадь Бьорном.
Хоббіт подойшов до поста ДАІ і спитав гаішників, де жиє Ведмідь. За двадцять гривень гаішники повіли Хоббітови адресу.
Чабани ся так зрадували увидіти Хоббіта ізясь, што мало не задушили го, обнімавучи. Хоббіт радісно упив погарчик вина і розказав свою історію. Айбо нич не повів про чарівну дуґовку. Ко знає, што у тих чабанів у мислях.
Із розказів чабанів Хоббіт зрозумів, ош вун був у подвалах тиждень і ош його вшиткі шукали. Ведмідь перезвонив на винзавод і сказав, ош пропажа ся знайшла.
Мандрівники пили вино і думали, ош што чинити дале.
- Мож пуйти на даякоє кофе у Красний Дракон, - пувів Федя
- А там кофе файноє?
- Но. Кофе!
- Йдеме.

У Красному Драконови вшиткі пушли танцювати, лем Хоббіт пуйшов увидіти, як бавлять у більярд. Вун не знав, ош на більярдови бавили цімбори Шарканя. Хоббіт упив пива і розговорився із нима. І мав неосторожность пувісти, ош йдуть бити Шарканя. Тоті цімбори хтіли ужек увести Хоббіта на улицю оби поговорити. Хоббіт покликав своїх. Обстановка ся накаляла.

Лем єден Ведмідь ся не волновав. Вун позвонив орлам у МРЕО. Тоті позвонили другим орлам у ДАІ. Тоті позвонили третім орлам у міліцію. Через дисять минут тоті треті орли ужек були у Красному Драконі. Ведмідь упив зі старшим міліціштою погарчик і тоті забрали шарканьових цімборів і одвезли у відділок. А наші мандрівники дло рана пили пиво, бавилися у більярдж і танцювали з файними тьотями. Так орли врятували їх.

(Дале кіно ся знімає у стилі Квентіна Тарантіно. Гиби за 10 минут вшитких убивають і кіно ся заканчує).

Хустські ельфи.

По дорозі наші мандрівники зайли побзерати на долину нарцисів. Там вни ся повадили з туристками із рускоговорящими чєлюстями, які хтіли зробити груповоє фото в чичках. Хоббіт унь мусив укусити єнну за гузицю, оби вни не топтали нарцисув. Єнним словом повеселились.
У Хусті Василь ся бояв попасти на очі строітєльнів бригаді, яка ся називала “Хустські Ельфи”. Василь був із ними якось на зароботках і спалив генератор. Тому вни дуже швидко пройшли Хуст і хустські ельфи їх не увіділи.

Шаркань

Подойшовши пуд Говерлу цімбори зловили Шарканя. Вни тримали го і не знали, ош што із ним зробити. Хоббіт згадав про чарівну дуговку і задів її Шарканю у гузицю. Тот вмер. І вшиткі його слуги умерли. І пси умерли. Чабани позбирали вівці і заонанджили токан із бринзов. А дуговку Хоббіт забрав собі.
Хоббіт тиждень празднував із чабанами. Пак сів у автобус і вернусвя дому. А вдома увидів, ош отпуск пройшов, а вун не посадив крумплі. Єнно му радувало серце. Ош із чарівною дуговкою вино нигда ся не кончало.

Кониць.

(no subject)
navigator
chita_i
Колись у совку, люди, які спромогалися зганяти в маскву щоб привезти відібрані в них "дефіцитні" товари і перепродати дорокше ніж їх купили, звалися страшним словом "спекулянти". Решта тягли з роботи що могли, щоб хоч якось повернути свій неоплачений час та знецінену роботу і вижити у тому мінімумі, який "держава" платила своїм рабам для репродукції. Ті хто були ближче до "розподільників" могли дуже дешево (чи задаром) отримувати інші блага "номенклатурної" якості. "Остаткі сладкі" розподілялися пограбованим як "подарунок держави".

Все це неподобство підтримували спеціально створені суспільні міфи, які досі живуть у постсовєцьких суспільствах. Коли наступає час ритуалу "виборів" (без вибору), це стає особливо помітно і активно підживлюється паразитичним класом, який спирається на бандитське насильство сталих мало реформованих інституцій, та "гілок" апарату експлуатації суспільтва. До внутрішніх паразитів додаються зовнішні, імперіалістичні. Поки ми будемо жити тими міфами без усілякої критики релігіозною мавп'ячею ієрархією, буде все гірше та гірше. Але ні, деякі ідіоти продовжують вірити в супердядю чи супермамку. Бо не змінилися магічні способи заробити шлангуя і забівая.

"На наш вєк дураков хватіт" щиро казав один наш неприємний сусід.

(no subject)
navigator
chita_i
“Для примітивної людини світ наповнений демонами та таємничими силами, яких вона боїться; для неї вся природа одухотворена цими силами, які насправді є ніщо інше, як її власні внутрішні сили, спроектовані у зовнішній світ. Християнство і сучасна наука дедемонізіровалі природу, що означає, що європейці послідовно вбирають демонічні сили зі світу в самих собі, постійно завантажуючи ними своє несвідоме. У самій людині ці демонічні сили повстають проти удаваної духовної несвободи християнства. Демони прориваються в мистецтво бароко: хребти згинаються, з’являються копита сатира. Людина поступово перетворюється на уробороса, нищівницю самої себе, в образ, який з давніх часів був символом людини, одержимої демоном. Першим закінченим прикладом цього типу є Наполеон.

Німці проявляють особливу слабкість перед лицем цих демонів внаслідок своєї неймовірної сугестивності. Це виявляється в їх любові до підпорядкування, в їх безвольній покірності наказам, які є тільки іншою формою навіювання. Таке відповідає загальній психічній неповноцінності німців, наслідком їх невизначеного положення між Сходом і Заходом. Вони єдині на Заході, хто при загальному виході із східного утроби націй, залишалися довше всіх зі своєю матір'ю. Зрештою вони відійшли, але прибули надто пізно, тоді як мужик (the mujik) не рвався звільнитися взагалі. Тому німців глибоко крає комплекс неповноцінності, який вони намагаються компенсувати манією величі: «Am deutschen Wesen soil die Welt genesen» («Німецький дух врятує світ»)."

Карл Густав Юнг

http://monocler.ru/karl-yung-demonov-privlekayut-massyi/

90 MILLONES DE DÓLARES EN “DESPOSESIÓN”
navigator
chita_i
"En un abrir y cerrar de ojos van “al otro lado”, el lado gringo, para cambiar los cheques que el gobierno les da a los deportados en lugar del dinero en efectivo que portaban y que, donde no existe este servicio y los migrantes no tienen forma de redimir el cheque, se convierte en una confiscación, un impuesto forzoso que supera los millones que Los Zetas obtienen con sus extorsiones.

Parodiando la accumulation by dispossession de David Harvey, “No más muertes” habla de dispossession by deportation en el texto Shakedown: How deportation robs immigrants of their money and belongings, un riguroso reporte rebalsado con denuncias. La más estremecedora: a un tercio de las 400 mil personas que las autoridades migratorias deportaron en 2013 no les devolvieron su dinero u otras pertenencias. Para la mayoría, la pérdida de dinero fue de 100 dólares. Otros perdieron más. Gran parte del dinero fue directamente robado por agentes y otra parte devuelto en forma de tarjetas de débito prepagadas o cheques personales imposibles de redimir en México, salvo por codiciosos bancos que cobran 25% de comisión. Como resultado de esta expropiación, 81% de los entrevistados no podían pagar un pasaje de regreso a casa, 77% no podían comprar comida, 69% no podían pagar hospedaje y 53% estuvieron expuestos a condiciones peligrosas.

Los beneficiarios que acumulan con esta desposesión son la Oficina del Tesoro de Estados Unidos, la compañía NUMI Financial que emite tarjetas de débito prepagadas y los agentes del ICE o policías locales que no reportan el dinero conculcado. Esta desposesión ha ocurrido en millones de casos, salvo en los 1,481 atendidos por el Property Recovery Assistance Project de “No más muertes” entre 2011 y 2014. Si en 165 casos debidamente documentados estamos hablando de 37,025 dólares entre el dinero perdido y recuperado, en los 400 mil deportados de 2013 podría tratarse de casi 90 millones de dólares."

Envío, revista mensual de la Universidad Centroamericana (UCA), Managua, Nicaragua, año 34 número 394-35 Enero Febrero 2015, José Luis Rocha, “Migrantes en camino, Iglesias en desobediencia civil”, p. 44.

http://www.envio.org.ni/articulo/4968

(no subject)
navigator
chita_i
“Також своїми численними обличчями показується насильство: домашнє, політичне, інституційне, кримінальне, бандитське, мафіозне... У країнах Центральної Америки, післявоєнні ікла продовжують глибоко вгризатися в регіон, який ніяк не досягає втриматися на плаву: олігархи з безпосереднім доступом до високих поліцейських кабінетів, хабарі під відкритим небом, репресивні військові органи 80-х перероблені у конвоїрів коки, kaibiles** тренуючи Лос Зета мистецтву жахливих вбивств в якості основної тактики переконання. І в Мексиці, насильство наркотрафику, не зменшене, але підживлюване військовими операціями, спрямованими на усічення застосування закону відплати, протягом останніх двох шестирічних президентських термінів, розвинуло непереборну силу вигнання."

Envío, revista mensual de la Universidad Centroamericana (UCA), Managua, Nicaragua, año 34 número 394-35 Enero Febrero 2015, José Luis Rocha, “Мігранти в дорозі, церкви в громадянській непокорі”, p. 43.

***

http://www.envio.org.ni/articulo/4968

“También la violencia aparece con sus múltiples rostros: doméstica, política, institucional, delincuencial, pandilleril, mafiosa… Entre los centroamericanos, los colmillos de la postguerra siguen profundamente hundidos en una región que no logra salir a flote: capos con el derecho a picaporte en la policía, sobornos a cielo abierto, cuerpos militares represivos de los años 80 reciclados en escoltas de la coca, kaibiles** enterando a Los Zeta en el arte del asesinado atroz como principal táctica persuasiva. Y en México, la violencia del narcotráfico, no menguada sino atizada por los operativos militares destinados a truncarla aplicando la ley del talión, en los dos últimos sexenios desarrolló una irresistible fuerza expulsora.”

Envío, revista mensual de la Universidad Centroamericana (UCA), Managua, Nicaragua, año 34 número 394-35 Enero Febrero 2015, José Luis Rocha, “Migrantes en camino, Iglesias en desobediencia civil”, p. 43.

* Privilegio o prerrogativa que concede algún alto jefe o funcionario a sus subalternos, para entrar a su despacho sin solicitarle audiencia.

**https://en.wikipedia.org/wiki/Kaibiles

The Kaibiles (singular: Kaibil) are a special operations force of the Military of Guatemala. They specialize in jungle warfare tactics and counter-insurgency operations.
The corps' soldiers are distinguished from regular troops by maroon berets with patches bearing a blazing sword. Its motto, inspired by Henri de la Rochejaquelein, is: "If I advance, follow me. If I stop, urge me on. If I retreat, kill me."

(no subject)
navigator
chita_i
“A Maud le gustaba el modo en que Mozart hacía cantar juntos a amos y criados, mostrando las complejas e íntimas relaciones entre clases altas y bajas. Muchos dramas sólo reflejaban la vida de las clases altas, y representaban a los sirvientes como si fueran una parte más del mobiliario, tal y como deseaba mucha gente.”

Ken Follet, “La caída de los gigantes”

(no subject)
navigator
chita_i
"Зараз багато людей бачать недоліки сучасного світу і намагаються покращити його, пропонуючи свої теорії. Цим займався Ісус Христос у свій час. Цим займались всі засновники нових релігій. Вони пропонували своє бачення світу, яке відповідало тогочасним уявленням і тогочасним знанням."

У оновленій державі потрібна нова кредитно-грошова система
navigator
chita_i
В чому її суть?

1. Кредити видає центробанк. Під 5% річних. Всім. І державним і приватним компаніям, кооперативам, громадянам. Гроші видають уповноважені під свою персональну відповідальність! І видають їх не всі зразу, а оплачують рахунки. Тобто видають дозвіл на витрату такої-то суми в межах укладеної угоди.

2. Гроші населення зберігає теж центробанк. Під 3% річних.

3. Друкує гроші теж центробанк. І за курс відповідає теж центробанк.

4. Всі приватні банки залишаються. Але за вклади громадян у приватні банки держава не відповідає! Це персональний ризик вкладника.

5. Все керівництво центробанку, обирає народ. Зарплату центробанку встановлює парламент.

6. Центробанк не може кредитувати уряд. І не зобов’язаний кредитувати держпідприємства. Це воля уповноважених центробанку, які щоквартально звітують перед громадянами на своїх сайтах. І самі відповідають згідно закону.

7. Курс гривні встановлює центробанк, виходячи з існуючої купівельної спроможності гривні, по відношенню до купівельної спроможності кожної закордонної валюти у цій країні. Курс може змінюватися не частіше, ніж раз на тиждень у неділю.

8. Уряд може кредитувати державні підприємства з держбюджету. І відповідати за них.

Якими мають бути закони нашої держави?
navigator
chita_i
1. Мусить бути ясний текст написаний літературною українською мовою. Всі прийняті зміни і доповнення вносяться із приміткою, що з такого-то числа стара частина тексту втрачає силу і вступає в силу нове редагування.

2. Тексти законів мусять публікуватись в інтернеті у загальному доступі. Зміни зразу ж відображатися на сайті Верховної Ради.

3. Кожен пункт закону, який вводить норми поведінки, правила, обов’язки, чи обмеження, повинен мати повний вичерпний перелік санкцій, або покарань за порушення закону. Не можуть бути в законі, чи конституції норми, права, обов’язку при порушенні якого нема вказаної конкретної відповідальності за його порушення.

4. Кожен пункт закону, який вводить оплату, норми і режими праці, нагороди, відзнаки повинен мати повний і вичерпний перелік застосування або відмови від застосування .

5. Депутати так само як і всі інші громадяни можуть подавати проекти законів. Відмінності депутата від громадянина такі. Депутат отримує заробітну плату у Верховній Раді і професійно займається законами. Депутат може персонально подавати проекти законів. Депутат обирає уряд і виконує багато інших функцій згідно закону про депутата.

6. Кожен громадянин для того, щоб подати закон на розгляд, повинен зібрати на його підтримку 10,000 підписів громадян. Для того, щоб провести голосування за закон, громадянин повинен мати 100,000 підписів.

?

Log in